Новое на сайте



Интервью
Новости области
Новости Украины
Объявления
Афиша

ЛЮДИ МІСТА ПОКРОВ. МИКОЛА НАГОРНИЙ: «Я ТУТ, ДОКИ В КРАЇНІ ЙДЕ ВІЙНА»

ЛЮДИ МІСТА ПОКРОВ. МИКОЛА НАГОРНИЙ: «Я ТУТ, ДОКИ В КРАЇНІ ЙДЕ ВІЙНА»
1 Апр 2021 08:11 | Новости Покрова

Комп’ютер поміняв на бронежилет, теплий офіс — на сиру землянку, а виручені кошти за власний бізнес — на обладунки для побратимів. Вчинок, який не має підтексту, краще будь-яких слів характеризує нашого земляка Миколу Нагорного.
Він один з тих, хто з власної волі в числі перших пішов на Схід під ворожі «Гради». Без ідеологічних міркувань, керуючись простим життєвим принципом: «Якщо не я, то хто?» зупинить агресора. Так вчинили і його обидва діда, які на фронтах Другої світової віддали життя за майбутнє своїх нащадків.
Про майбутнє, вже своїх дітей, чоловік думав, коли наприкінці листопада 2013-го дізнався про побиття студентів на головній площі країни.
— Кадри, які я побачив, у будь-якого цивілізованого громадянина можуть викликати тільки гнів та лють. Я бачив не просто, як вони били дітей, а як калічили та вбивали, — згадує Микола Миколайович.
Для нього, як і для багатьох українців, це стало сигналом, що пора підіймати голову і щось змінювати.
На Майдані Микола Нагорний отримав друге, козацьке, ім’я – «Добрий». Так, за батьківське ставлення, його назвали в 4-а козацькій сотні, обравши своїм осавулом.
— Самооборона Майдану не «лізла» на сцену. Ми захищали людей, які хотіли висловитися. Наші хлопці тримали на Грушевського польовий госпіталь і прикривали лікарів, — згадує «Добрий».
За 9 місяців, йому довелося бути свідком та учасником найдраматичніших подій новітнього літопису, про що довго нагадували обмороження та опіки.
Микола Нагорний разом з більшістю співвітчизників, які виборювали право України на європейське майбутнє, продовжив боротьбу за її цілісність проти набагато сильнішого зовнішнього ворога.
Воїни-добровольці — не новина для української історії, вони щоразу відроджуються, щойно виникає реальна загроза державності. Зібравши своїх козаків, «Добрий» теж вирушив на Схід і приєднався до «Айдару». На той час це був єдиний добровольчий батальйон, підпорядкований мінобороні.
— Через деякий час ми сформували свій підрозділ. Я — командир «Добрий», а ми — «Добрі люди» — це хлопці самі вигадали. Постійних бійців було чоловік 18, плюс екіпажі БМП. До грудня 2014 року воювали неоформленими. Жили власним життям, одягалися та харчувалися як могли. Заради цього мені довелося продати свій бізнес та офіс, — згадує покровчанин.
Підрозділ тримав місцевість у Щасті, біля Теплоелектростанції. Та сама «ТЕС». То був ліс на березі Сіверського Дінця, де вони патрулювали, ставили секрети, мінували, брали в полон «іхтамнєт». Спочатку оформили головним сержантом взводу, а вже в серпні 2015-го «Доброго» призначили головним сержантом 1-ї штурмової роти, 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», що діяв тоді на Луганщині у складі підрозділів АТО. Багато сил і часу командир докладав, аби навчти підопічних не лише бойовому мистецтву, а дисципліні. Опікав їх, ставився як до синів.
— На відміну від них, я прожив життя. Зараз вже під п’ятдесят. Бог мене обдарував двома чудовими діточками: сином Артуром та донею Анею. У мене все склалося. Тепер, я дуже хочу допомогти молодим хлопцям вберегтися в пеклі найтяжчих бойових операцій, — розповідає Микола Нагорний.
Коли у 2018-му батальйон вийшов з Кримського на полігон, маючи численні поранення та необхідність у лікуванні, головний сержант, виконуючий на той час обов’язки командира роти, вирішив взяти паузу, щоб підлікуватись, і не пішов на наступний контракт.
Вже вдома, від комбрига 28 Окремої механізованої бригади полковника Максима Марченка, який у 2016 — 2017 роках був комбатом Айдару і на ділі знав Миколу, отримав пропозицію зайняти посаду штаб-сержанта відділення бойової підготовки:
— У мене є те, що ти найбільше любиш – будеш тренувати особовий склад.
Від такої пропозиції командира важко було відмовитися, адже бригада – це тисячі козаків, кілька батальйонів, свої танки, самоходні артилерійські установки, «Гради», ракетно-зенітні установки. Зовсім інший рівень можливостей у військовій справі, та ще в славнозвісній бригаді, що носить почесне найменування — «Лицарі Зимового Походу».
Далі були Красногригорівка, Мар’їнка, Новомихайлівка, Тарамчук, Березове…
На всіх позиціях бригади доводиться перевіряти боєздатність особового складу та їх знання, проводити навчання та стрільби, виїджати на надзвичайні ситуації, аналізуючи, чому так сталося.
— Я хочу, щоб найбільше наших солдатиків повернулися додому живими та здоровими. Все життя когось чомусь навчаю. І якщо це бодай когось врятує — то життя моє було не даремне, — так наголошує досвідчений військовослужбовець про мету, котру ставить перед собою як наставник, як людина, як батько.
І хоч вдома його кожну хвилину чекає любляча родина, він залишається там, де має бути. Кохана дружина Юля розуміє це, підтримує чоловіка і жодного разу не сказала: «Навіщо тобі та війна».
— Я тут, доки в країні йде війна, — така непохитна позиція воїна. Хоча різне доводилося чути від «диванних аналітиків» на свою адресу та побратимів. На гражданці, на жаль, не всі усвідомлють, яка ціна їхнього мирного життя поряд з сім’єю, домом.
Несподіваним для Миколи Нагорного стала звістка про присвоєння йому звання «Почесного громадянина міста Покров».
— Це, дійсно, дуже приємно. Приємно усвідомлювати, що в рідному місті цінують те, що ми робимо для країни, — зазначає Микола Миколайович, отримуючи відзнаку від міського голови Олександра Шаповала.
Серед численних бойових нагород, вона займе особливе місце, надихаючи і додаючи сил. Бо навіть самим сильним, мужнім і самодостатнім важливо знати, що в них є точка опори.
Прес-служба міського голови.

Оставить комментарий

avatar
250