ДО ДНЯ СКОРБОТИ І ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ВІЙНИ ПОКРОВЧАНИ ЗГАДУЮТЬ СЛАВНОГО ЗЕМЛЯКА : ТРИ ВІЙНИ ПОРФИРІЯ ГУДЗЯ .

В історії нашого міста є багато неординарних особистостей, які увічнили себе у військових подвигах, мирній праці або спорті. Тож не дивно, що саме їх імена гордо носять вулиці нинішнього Покрова і покоління городян зберігають пам’ять про їх життєвий шлях.

В ці дні ми знову згадуємо трагічну дату. 22 червня 1941-го року на нашу землю прийшла Друга Світова війна. В знак шани до пам’яті тисячі наших земляків-героїв,  хочемо згадати про людину, чия доля нагадує неймовірний пригодницький фільм. Син простого вчителя, він  був учасником Громадянської, Радянсько-фінської та Другої Світової війни, особисто зустрічався з легендарним Нестором Махно. Переживши поранення, полон, смертельні вироки, кожного разу ця незламна людина знаходила в собі сили перемогти обставини. Його ім’я — Порфирій Мартинович ГУДЗЬ.

* * *

Як зізнавався у своїх спогадах наш земляк: “Мені на роду було написано стати військовим”, оскільки він народився 23 лютого (колишній день Червоної армії) 1902 року. Місцем його народження стало селище Олександрівка, яке сьогодні є частиною Покрова. Син простого вчителя  у 1917 році  він закінчив Маріупольську вчительську семінарію. Потім почав працювати на Бахмутських соляних шахтах коногоном.

Батько ніколи не виховував сина у войовничому дусі. Але буремні події тієї складної епохи кардинально змінили долю 16-річного Порфирія. У 1918 р він вступає до  партизанського загону і воює проти військ кайзерівської Німеччини, які були присутні на території України.  У травні 1918 року, за доносом провокатора, Гудзь був схоплений і засуджений до розстрілу. Лише чудом страту замінили на 10 років каторги. Після суду Гудзю вдалося разом з іншими ув’язненими втекти.

Коли була сформована Задніпровська дивізія, він добровольцем вступає до її лав. Саме в цей період відбулася його зустріч з легендарнім Нестором Махно. Ось як про це пише” Військово-історичний архів “, № 2 (86), 2007):

“21 лютого 1919 року з загонів, якими командували П. Ю. Дибенко, Н. А. Григор ‘єв і Н. І. Махно була створена 1-ша Задніпровська дивізія. Її начальником став Дибенко, а командиром 3-ї бригади Махно. У госпіталі Гудзь, за його словами, познайомився з Махно і зустрічався з його найближчими сподвижниками. Але їхні гасла не притягли Порфирія … “.

Згодом вже у складі частин Червоної армії молодий Порфирій Гудзь бився проти загонів білогвардійців генерала Шкуро та Денікіна. Спочатку був рядовим бійцем, а пізніше командиром роти. У бою за місто Маріуполь його важко контузило і він потрапив у полон до білих.

весною 1920 року частинами Червоної Армії Гудзь був звільнений з полону і призначений командиром кулеметного взводу 5-го кавалерійського полку 1-ї кавказької кавалерійської дивізії. Брав участь у боях з білогрвардійцями на Кубані. Після злиття 1-ї дивізії з Таманського полками в станиці Кримська, Порфирія Гудзя призначили командиром кулеметної сотні 6-ї кубанської кавалерійської дивізії. У її складі брав участь в боях за Крим проти генерала Врангеля.

Фінальним акордом трагічних подій громадянської війни стала участь молодого офіцера Червоної армії проти загонів Нестора Махна. Жорстока ідеологія розвела колишніх союзників по різні сторони барикад. Для одного це завершилося еміграцією і смертю на чужині, інший обрав дорогу офіцера Червоної армії.

Курси “Постріл» та Радянсько-фінська війна

Після закінчення Громадянської війни Порфирій Гудзь вирішив стати професійним військовим. За плечима був величезний військовий досвід, але 4- класна базова освіта і вчительська семінарія не дозволяли Порфирію Гудзю займати командні посади.

Тому в 1925 році в Москві він закінчує курси «Постріл», де прискорено готувалися командири тодішньої РККА. Тут кувалася майбутня еліта армії. Слухачі курсів отримували необхідні знання у сфері тактики, стрілецької справи, методики тактичної та вогневої підготовки. Цікаво, що з 1922 по 1929 роки викладачем тактики тут був колишній генерал-лейтенант царської армії Яков Слащов, активний учасник білогвардійського руху часів Громадянської війни. Тож фактично Порфирій Гудзь отримував знання від людини, проти якої недавно воював під час боїв за Крим.

З 1922 по 1939 роки наш земляк служить у Білоруському особливому військовому окрузі. Він стає командиром ескадрону, а потім командує 38-м кавалерійським полком. Після цього служив начальником оперативного відділення штабу дивізії, начальником штабу, командиром кавалерійського полку.

Черговим бойовим випробуванням для Порфирія Гудзя стала участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. Тут він був дорученцем з особливо важливих справ при Військовій раді Північно-Західного фронту, потім командував 90-м стрілецьким полком 95-ї стрілецької дивізії. При цьому він зовсім не відсижувався при штабах. Свідченням цього є той факт, що на фінській війні він отримав 2 поранення. За сміливість і відвагу, проявлені в боях, Порфирія Гудзя нагороджено орденом Червоної Зірки. Та попереду було найважче випробування, через яке мусив пройти син простого вчителя з Олександрівки.

Від “зека” до Героя

У кінематографі свого часу був популярний штамп-сюжет про репресованого генерала, який у важкий момент все – одно стає на захист своєї Вітчизни. Дехто вважає такі історії скоріше вигадкою режисерів, але насправді вони дійсно були.

На початку Другої світової полковник Порфирій Гудзь командував 102-ю стрілецькою дивізією, спішно кинутою «заткнути дірку» на Смоленському напрямку. Наприкінці червня залізничними ешелонами  дивізія була перекинута в 21-у армію на Західний фронт. Після вивантаження командування кілька разів перекидало дивізію з рубежу на рубіж, у результаті, з 14 липня виснажена маршами вона взяла участь у Смоленській битві.

Порфирій Гудзь чесно доповідав командуванню: «Дивізія зовсім не має тилів, засобів доставки озброєнь, продфуражу, евакуації. Боєприпасами забезпечені одним боєкомплектом і підвезти своїми силами не маємо можливості … В артилерійських і стрілецьких полках некомплект гаубиць і зенітних зчетверених установок. Засобами зв’язку забезпечені на 50 відсотків, абсолютно відсутні протитанкові міни, немає жодного кілограма колючого дроту …».

Проте, викопавши окопи повного профілю, дивізія втримала свій відрізок фронту. Більш того, 13 липня її частини, за наказом командарма, переправилися через Дніпро і почали наступ на станцію Бихів, просунувшись на півтора десятка кілометрів. Завдяки цьому допоміжному удару нашим військам вдалося повернути Рогачов і Жлобин – їх звільнення стало успіхом Західного фронту.

Однак при нестачі бронетехніки та артилерії, боєприпасів і засобів зв’язку, в умовах повного повітряного панування противника, закріпити досягнуте було неможливо і радянським військам довелося відходити.

Саме у розпал кровопролитних боїв  Гудзя заарештували. 17 липня 1941 року командарм 21-ї армії генерал-полковник Ф. І. Кузнецов віддав наказ:

“… командира 102-ї стрілецької дивізії полковника Гудзь за відсутність керівництва бойовою діяльністю дивізії протягом 17 липня, що призвело в зриву успішно розпочатого бою в Биховський напрямку, відсторонити від займаної посади, порушити клопотання перед Головкомом про віддання під суд …”.

Зі спогадів старшого політрука штабу 21-ї армії Анатолія Премілова:

… Після невеликого перепочинку я зайнявся перевіркою факту прояви боягузтва командиром дивізії полковником Гудзь. За боягузтво, виявлене в бою, він був відсторонений від командування дивізією; велося слідство для додання його суду військового трибуналу. На слідстві Гудзь склав легенду, що він був за Дніпром і його обстріляв німецький літак, – мовляв, він не боягуз. Насправді за Дніпром він не був, а свою машину сам прострелив у кількох місцях. Мені вже доводилося бачити пробоїни від обстрілів літаками: тут нічого схожого не було, стріляли з землі. Підтвердив це і шофер «емки».

В панікерство і боягузтво людини, яка неодноразово дивилася в очі смерті та кілька разів була поранена, повірити важко. Як виявилося пізніше, причиною арешту Порфирія Мартиновича був брехливий донос, складений його заступником І.Г.Бессоновим, який сам прагнув отримати посаду комдива.

Доля людини, яка так жорстоко підставила свого командира, виявилася досить повчальною. Згодом Бессонов здався в полон охороні німецького медсанбату в Старосільському районі Гомельської області і перейшов на службу до ворога. Зрадник займався створенням фальшивих партизанских загонів для боротьби з партизанським рухом, планував висадку десанту з радянських військовополонених для захоплення таборів НКВС на півночі СРСР і подальшого повстання. Після закінчення війни Бессонов опинився в американській зоні окупації, був переданий радянській владі та розстріляний за вироком військової колегії Верховного суду.

А Порфирія Гудзя чекали випробування, гідні телевізійної екранізації.

“Ви заарештовані через непорозуміння. Можете їхати воювати”.

Під час нальоту німецької авіації на Гомель в серпні 1941 року у тюрмі спалахнула пожежа. Охорона в’язниці розбіглася. Гудзь насилу проломив стіну камери в’язниці й вибрався на подвір’я. Зібрав до 400 заарештованих, які врятувалися від пожежі, рекомендував їм не розходитися і чекати правосуддя. До ранку з’явилося тюремне начальство. Заарештованих перевели в Новобеліцу. Тут їх завантажили в ешелон і повезли в місто Іваново. Везли півтора місяця. У  в’язниці Гудзь сидів до грудня 1941 року. Писав скарги різним прокурорам, Калініну і Сталіну..

Але  відповідей не отримав. З Іванова ув’язнених перекинули до Барнаулу. Їхали взимку цілий місяць.

З барнаульської в’язниці Гудзь продовжував звертатися зі скаргами в різні інстанції. Важко зрозуміти, які думки роїлися в голові бойового офіцера, якому доводилося відчути на собі таку несправедливість. Нарешті в березні 1942 року його викликали в прокуратуру, куди він був доставлений із в’язниці, і оголосили: “Ви заарештовані через непорозуміння. Можете їхати воювати”.

Такі були часи, коли чимало справжніх офіцерів, патріотів свого народу, ставали жертвами репресій. Наш земляк поповнив ряди таких імен як майбутній маршал Рокоссовський, генерал Горбатов та багато інших. І на черговій, тепер вже на своїй третій, найстрашнішій війні довів, що є справжнім героєм своєї землі і свого народу. На його долю чекали найтяжчі бої та операції проти нацистських окупантів.

З Барнаулу він поїхав до Новосибірська, де знаходився штаб фронту.  Вже 26 квітня 1942 року його було призначено командиром  328-ї стрілецької дивізії. Влітку 1942 року дивізія стала гвардійською, була перейменована в 31-ту стрілецьку, згодом заслужила почесне найменування «Вітебська» і була удостоєна трьох орденів, пройшовши з боями до Кенігсберга.

Порфирій Мартинович воював у ній до вересня, коли при відправленні розвідників на передньому краї отримав контузію від вибуху снаряда, який потрапив в хід сполучення траншеї.

Потім Гудзь служив заступником начальника училища з перепідготовки політскладу на стройову службу, командував 8-ю стрілецькою дивізією в битві на Курській дузі.

Саме з цим з’єднанням згодом він форсував Дніпро. У цих боях дивізія Порфирія Гудзя вкрила себе безсмертною славою.

Незламні. Криваві води Дніпра…

Битва за Дніпро… Одна з найважчих і одночасно найгероїчних сторінок в історії війни. Саме укріплення “Східного валу” , на думку військової верхівки нацистської Німеччини, мали зупинити наступ радянських військ. Бої були надзвичайно кривавими і кожен захоплений нашими солдатами плацдарм мав величезне значення для того, аби збити ворога з лінії Дніпра. Саме такий рубіж змогла зайняти дивізія нашого земляка.

22 вересня 1943 р частини 8-ї стрілецької дивізії полковника Гудзя вийшли до Дніпра і з ходу форсували водну перешкоду, захопивши плацдарм. Переслідуючи противника, дивізія стрімко вийшла до річки Прип’яті, подолала її та вклинилася у ворожу оборону на 6-8 кілометрів.

Ось як описує ці бої військова література:

“У ніч на 25 вересня полковник Гудзь зустрівся з представником чернігівських партизанів Г. Ф. Покровським. Уточнили завдання дивізії і партизан, встановили сигнали для зв’язку, обмінялися радіоданими. Дивізія поділилася з партизанами боєприпасами, протитанковими рушницями.

На світанку розпочався бій, бій незвичайний. Ворога спільними силами полків дивізії і партизан атакували на Прип’яті в районі Нагірці, північніше Чорнобиля. Частини противника були притиснуті до річки і незабаром розгромлені, а найголовніше – у противника захопили діючу переправу вантажопідйомністю 25 тонн та ще п’ятдесят човнів і баркасів. За допомогою цих та переправочних засобів, що підійшли, підрозділи швидко форсували річку, захопили плацдарм на Прип’яті, а потім і розширили його, вийшовши на рубіж станції Янів, Чистогалівка”.

Але мало було захопити плацдарм, його потрібно було ще утримати. Гітлерівці усіма силами намагалися скинути наших бійців у Дніпро.

На плацдармі розгорнулася жорстока, кровопролитна боротьба. Цілих два тижні не вщухали бої за Прип’ять. Противник підтягнув нові сили – дві свіжі дивізії. 3 жовтня ворог завдав удар з півночі і вийшов на тили армії. Наші війська на плацдармі виявилися повністю відрізаними. Гітлерівці безперервно атакували. Не припинялася артилерійська канонада. Гар і кіптява огортали небо. Літаки ворога без кінця висіли над позиціями захисників плацдарму. Незабаром сусідня 74-та стрілецька дивізія була змушена відійти. Рідшали полки 8-ї дивізії. Катастрофічно не вистачало снарядів і мін, кінчалися продукти.

Але дивізія вистояла. Вистояла разом зі своїм героїчним комдивом.

Саме за цей подвиг наказом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року Порфирій Гудзь був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Мало хто зміг би повірити, що менше ніж за 2 роки до цього майбутній Герой  сидів у барнаульській тюрмі. Про героїзм дивізії свідчить і той факт, що разом з комдивом високе звання отримало відразу 28 воїнів цього з’єднання.

У тих боях жовтня 1943 року Гудзь був важко поранений і контужений, до січня 1944 роки лікувався.

Після одужання 12 лютого 1944 року став командиром 9-ї гвардійської стрілецької дивізії 2-го гвардійського стрілецького корпусу 6-ї гвардійської армії 1-го Прибалтійського фронту. Брав участь у визволенні Вітебської області Білорусії. Але численні поранення і контузії все більше підривали здоров’я бойового офіцера.  На початку червня 1944 року через загострення хвороби йому знову довелося лягти в шпиталь. З серпня 1944 по лютий 1945 Порфирій Мартинович командував окремим полком резерву офіцерського складу Білоруського військового округу. За станом здоров’я  нових призначень він вже не отримував, а 31 серпня 1945 полковник Порфирій Гудзь вийшов в запас через хворобу.

Післямова

Ось так закінчилася військова кар’єра нашого земляка. Три війни, численні поранення і контузії, падіння і злети. Крім звання Героя Радянського Союзу Порфирій Гудзь був нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 2-го ступеня і Червоної Зірки, а також рядом медалей.

Помер герой 16 серпня 1969 року.

Можливо за інших обставин простий хлопець з Олександрівки міг би отримати генеральські погони, або навіть стати одним з маршалів. Але перш за все він був справжнім бойовим офіцером. Воїном, який завжди був поряд зі своїми солдатами та разом з ними ділив усі випробування. Порфирій Гудзь був похований за заповітом у місті Донський Тульської області поруч з братською могилою бійців його дивізії, які загинули в бою за звільнення цього міста. Легендарний комдив навіки залишився поряд зі своїми солдатами.

Невідомо, чи вдалося Порфирію Мартиновичу у вирі свого буремного життя відвідати свою малу Батьківщину. Але той факт, що одна з вулиць нашого міста має ім’я цієї надзвичайної людини, дозволяє нинішньому поколінню зберігати пам’ять про його неймовірне і героїчне життя.

Тарас Шевченко

Прес-служба міського голови