Звернення Глави держави з нагоди Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Шановні громадяни України!

У травні, який зазвичай розмальовує світ яскравими фарбами, однак є дні, що навічно закарбовані в чорних тонах. І один з них – 18 травня. День, коли в 1944 році почалася примусова депортація кримських татар.

Сьогодні Україна вшановує всіх жертв геноциду кримськотатарського народу. Сьогодні кожен з нас розділяє разом з вами цей біль. А отже, сьогодні кримських татар в Україні стає щонайменше 40 мільйонів. 

І як одна країна та сім’я ми кажемо сьогодні не «вони», а «ми».

Ми не забудемо, як нас вигнали з власного дому й везли кілька тижнів за тисячі кілометрів від нього. Як ми змогли повернутися лише через 45 років. Як ми не впізнали рідний дім, де були стерті історичні назви та пам’ятки.

І найголовніше. Ми не пробачимо, що 70 років потому ми були змушені знову покинути свій дім через російську анексію. А тих із нас, хто залишився, окупаційна влада переслідує, утискає та ув’язнює.

«Я поклявся кров обмити з ран твоїх, народе мій…» Цими словами починається гімн кримськотатарського народу. Через 77 років з дня його депортації і сім років від анексії Криму ми знаємо точно: рани не загоїлись. Час не лікує. Слова не допомагають. Тож від початку президенства мій принцип був простим: не гасла, які багато разів чули, а дії, на які багато років чекали.