Новое на сайте

Интервью
Новости области
Новости Украины
Объявления
Афиша

Його добре пам’ятають журналісти Дніпропетровщини

Його добре пам’ятають журналісти Дніпропетровщини
29 Ноя 2021 15:40 | Областные новости

Час невблаганний! Летить і летить!.. Ось уже й сорок років з того дня, коли не стало прекрасного журналіста й водночас талановитого поета Семена Даниловича Ковальчука. У колективній книзі Дніпропетровської обласної журналістської організації «Всі дорогі, всі незабутні…», що присвячена колегам-журналістам, які відійшли за Межу Вічності, мені пощастило надрукувати про нього документальну повість «Семен Ковальчук: «Здається, знову з друзями сиджу…». Так колись, проходячи армійську службу, він написав у одному зі своїх віршів: «Здається, знову з друзями сиджу…». Йому тоді так хотілося якомога швидше зустрітися з друзями! Тепер ці рядки мають інший відтінок: його немає – й водночас він, яке і раніше, з нами…

…В даній публікації, яка є доземним поклоном цій світлій людині, з тієї повісті буде використано деякі фрагменти й посилання, які нехай маленькими, нехай короткими штрихами все ж ляжуть у створення його людського й професійного портрета. Скажімо, хоча б ось тут: «Його добре пам’ятають журналісти Дніпропетровщини. Завжди підтягнутий. Зосереджений. Добряк. Коли хтось потребував якоїсь допомоги, обов’язково підстав-ляв своє плече. Ніколи не казав на біле чорне і навпаки. Про це, до речі, прекрасно знали і на обласному радіо, де він трудився, і в обласній газеті «Зоря», в якій довелося працювати після того, як одного разу на тому ж таки обласному радіо його оббрехали так, що звідти довелося піти. Були, на жаль, і такі «нюанси» в його журналістських буднях, були… Начебто й колеги! Начебто й здоровкалися щиро! Але деколи такі підніжки підставляли, що після цього доводиться тільки плечами похитувати. А ще Семен Данилович був воістину талановитим поетом, писав ніжні й теплі вірші. Він умів відчувати Слово! А це по-справжньому дар божий. Водночас був прекрасним батьком, виховуючи двох дітей. І цей перелік визнаних людських рис можна продовжувати й продовжувати. А наш колектив-ний непоправний біль у тому, що його не стало в розквіті його життєвих і творчих сил, коли йому було лише 39 років… Ось такою також буває доля людська. Однак про таких людей залишається світла і добра пам’ять. І її треба зберігати».

Оставить комментарий

avatar
250