Особлива розповідь про особливого мера з Васильківки (Фото)

Є на карті Дніпропетровщини хліборобський район із центром у селищі Васильківці, від того й іменується Васильківським. Так-от, на виборах голови Васильківської селищної ради у 2002 році переміг учитель хімії Васильківської СШ №1 Сергій Володимирович Павліченко. З тої пори минуло довгих і нелегких 18 років. І вже з перших місяців невідомої досі роботи він заслуговує від васильківців особливе звання — мера Васильківки, бо чіпко взявся за все, що обіцяв своїм виборцям.

Я вслухалася в розповідь Сергія Володимировича Павліченка, намагаючись не пропустити жодного слова, записуючи детально, щоб і читачі нашої улюбленої газети «Вісті Придніпров’я» зрозуміли, як важливо, щоб наша рідна земля давала світові розумних і совісних керівників.

«Політикою я зацікавився в далекому 1998 році саме у Васильківці, де вже проживав зі своєю родиною і працював у школі з дітьми та їхніми батьками такого ж далекого 1989-го. Мені запропонували балотуватися в депутати обласної ради. Тоді переміг голова СФГ «Україна-2000» Віктор Анатолійович Дубовик, а я отримав неабиякий досвід. І вже у 2002 році сміливо вирішив взяти участь у виборах голови Васильківської селищної ради. Я переміг, незважаючи на сильну конкуренцію, але вважав, що вибори несфальсифіковані тільки через чесних спостерігачів. Нелегко було починати з найважчого — якщо уявити давно не оране поле — сіра цілина. Вода подавалась погодинно, старезні труби водовідведення розривало так, що рідина бігла по вулицях; нижня частина райцентру потерпала від того, люди жили як на болоті, а на городах шумів очерет. І це подолали. Тепер вода — цілодобово, на тих городах — городина і садки, а з того першого дня я завів собі правило — не ховатися від людей, тому і сьогодні усі дні у мене прийомні. Пережив вибори -2006, -2010, -2014, а у 2016 році ще й обираюсь головою Васильківської об’єднаної територіальної громади. Значно побільшало роботи і відповідальності — школи, дитячі садочки, будинки культури, реформована медицина, житлово-комунальні проблеми, підтримка ветеранів, одиноких, дітей-сиріт і багато чого іншого довелося вирішувати разом зі своєю командою спеціалістів та депутатів. Додалося ще більше турбот, якщо уяви­ти 41 населений пункт, а в них люди — старенькі і молоді, зі своїми житейськими незгодами; 6 старостинських округів та селище Васильківка — більш як 20 тисяч населення. А ще з місцевого бюджету тепер потрібно фінансувати дитсадки і початкові школи, вторинну медицину й енергоносії. Маємо 10 шкіл і філію НВК №1, 6 дитячих дошкільних закладів. Тому сьогодні бюджет сплановано на освіту і медицину. Крім того, у зв’язку з пандемією призупинено майже всі державні програми на розвиток інфраструктури в громаді, а це 7 проектів з реконструкції покрівель, утеплення приміщень, енергозберігаючі заходи, ремонти сільських будинків культури, установлення дитячих майданчиків, капітальний ремонт об’єктів водопостачання. Нині турбують не тільки мене, а й усіх жителів громади, вщент розбиті наші дороги, серед яких є державного підпорядкування, обласного й місцевого. Комунальні дороги ми ремонтуємо, а ось ті, якими рухаються автобуси у напрямках «Павлоград-Токмак» або «Дніпро-Мелітополь», як бути з ними, вони ж не наші, не громадівські, а людям аж ніяк не легше, бо добратися до обласного центру — то справді муки Господні. Хоча дивлюсь тепер на наші дитячі заклади і серце радіє, а ще ми зберегли сільські бібліотеки і будинки культури, і це для мене теж важливо. Тільки жалкую за тим, що зникли  ФАПи й амбулаторії через так звану медичну реформу, і як тепер важко в селах, особливо стареньким, бо ніхто їм не зможе надати швидко медичну допомогу, не дай Бог чого. Вдалося хоч невелике, але налагодити автобусне сполучення. Один раз на тиждень із кожного села можуть приїхати жителі на базар, чи до крамниць, чи в лікарню, чи на якесь свято. Зауважу, що ми ніколи не брали кредитів. Мене завжди турбує молоде покоління, бо є з чим порівняти: вдома ми слухали батьків, у школі на уроці — вчителя, в інституті осягали майбутню професію, а далі відповідально ставились і дорожили роботою. Нас так учили. І це правильно. Я і тепер прислухаюсь до мудрих людей, біля яких стаєш мудрішим. А ще про одне хочу сказати, що патріотизм — не тільки вишиванка чи державний прапор у дворі, а це ще й небайдуже ставлення до навколишнього середовища: який порядок на вулиці, що залишається після бурхливого відпочинку на березі річки Вовчої або у лісосмузі. Це теж важливо для нашого співіснування на білому світі. Багато води втекло у нашій Вовчій, багато пережилося і зробилося за 18 років, та всього не розкажеш за один день чи годину, але знаю, що усі ці роки я служив рідним васильківцям і бачу Васильківську ОТГ спроможною й успішною».