Петро Довгань: “Українці – занадто безпечний народ, а коронавірус не прощає безпечності”

Ця стаття – не страшилка для дорослих, це – реальна історія того, як протікає період захворювання на цю страшну коронавірусну хворобу, а ще про людей, які рятують здоров’я та життя пацієнтів.

Це пересторога для тих, хто безпечно з’являється в магазинах, кав’ярнях, інших місцях загального користування без захисної маски, хто збирається великими компаніями повеселитися, хто ігнорує всі вимоги карантинного режиму, не вірячи в підступність коронавірусу. Тож почну з початку.

Вірити чи не дуже?

Чесно кажучи, я також вірила й не дуже у те, що коронавірус такий уже й небезпечний. Особливо під час першої хвилі, коли жоден знайомий не захворів, коли по телевізору та в інтернеті показували хворих в Італії, Китаї чи деінде. Але то було далеко…

Тим паче, що час від часу на очі потрапляли відеоролики, де начебто компетентні особи доводили, що нас просто залякують, що ніякого коронавірусу не існує, й усе це просто викрутаси політиків та чиновників.

Коли до нас докотилася третя хвиля COVID-19, коли почали хворіти покровчани, причому масово, тоді стало зрозуміло, що він таки є. Та все ж українська безпечність нашіптувала, що не такий він уже й страшний. Ну, тримається кілька тижнів висока температура, ну, болять суглоби, але ж такі симптоми є й при звичайному грипі. Звісно, неприємно, але не смертельно.