«Радіо Ностальжі 102,4 FM поруч: чесний діалог із нашою аудиторією» «Нікополь, який ми пам’ятаємо»

Радіо Ностальжі 102,4 FM поруч: чесний діалог із нашою аудиторією

Доброго дня, Нікополю!
Ви слухаєте Радіо Ностальжі 102,4 FM.

 (Звуки міста: автомобілі, кроки, голоси перехожих, легкий шум вулиці.)

У кожного міста є своя історія.

Але у кожного його мешканця — ще й своя особиста історія.

Для когось Нікополь — це вулиця, на якій пройшло дитинство.
Для когось — шкільний двір, перше кохання, друзі, робота чи улюблене місце біля Каховського водосховища.

Місто змінюється. Війна змінила його вулиці, будинки і наше щоденне життя.

Але пам’ять людей нікуди не зникає.

Сьогодні ми вирішили запитати нікопольців: яким вони пам’ятають свій Нікополь, що найбільше люблять у ньому сьогодні і яким хочуть побачити його після війни.

Я зараз перебуваю на одній із вулиць Нікополя. Тут зустрічаю пані Олену.

Добрий день! Я кореспондент Радіо Ностальжі 102,4 FM. Можна поставити вам кілька запитань?

— Як давно ви живете в Нікополі?

— Яке місце в нашому місті у вас викликає найтепліші спогади?

– Доброго дня) А знаєте , я слухаю ваше радіо щодня, і воно дуже  підіймає настрій! В Нікополі живу  усе життя. Найбільше люблю згадувати, як ми гуляли містом, ходили на берег водосховища. Раніше все здавалося таким звичайним, а тепер розумієш, наскільки дорогими були ці прості моменти.

— А чого вам найбільше не вистачає з того Нікополя?

– Напевно, спокою. І того відчуття, коли можна було просто вийти на вулицю і не думати про небезпеку.

Ми часто починаємо цінувати звичайні речі лише тоді, коли вони зникають.

Тиху прогулянку.
Шум міста.
Зустріч із друзями.
Можливість просто пройти улюбленою вулицею.

Але Нікополь — це не лише спогади.

Це місто, яке продовжує жити сьогодні.

А зараз я хочу запитати молодого нікопольця.

— Як тебе звати?

— Максим.

— Максиме, скажи, що ти найбільше любиш у Нікополі?

– Мені подобається, що тут усі одне одного знають. Навіть зараз люди допомагають одне одному. І хочеться, щоб місто залишалося живим.

— А якби ти міг змінити щось у Нікополі після війни, що б це було?

– Щоб усе відбудували. Щоб було багато людей, щоб повернулися ті, хто виїхав. І щоб ми більше не боялися.

 (Звук кроків, потім поступово тихіше.)

Можливо, у кожного свій Нікополь.

Для когось він починається з рідного двору.

Для когось — із дороги до школи.

Для когось — із роботи, де минула більша частина життя.

А для когось — із людей, які залишилися поруч.

Я зустрів чоловіка, який прожив у Нікополі багато років. Добрий день! Я кореспондент Радіо Ностальжі 102,4 FM. Можна поставити вам кілька запитань?

— Як давно ви живете в Нікополі?

— Скажіть, будь ласка, яким ви пам’ятаєте Нікополь до війни?

• Доброго дня! Я живу в Нікополі з самого народження, а мені вже майже 70 років. Тут жили мої батьки, та бабуся з дідусем. Дитинство моє пройшло в старій частині міста, знаю там кожну вулицю, кожен провулок. І як боляче дивитися на те що батьківська хата згоріла, в моєму будинку немає даху та вікон. Да раніше ,Місто було зовсім іншим. Люди поспішали у своїх справах, діти гуляли, працювали магазини. Ми навіть не замислювалися, що це може колись змінитися».
• Але сьогодні Нікополь — це не лише місто, яке переживає важкі часи. Це місто, якому присвоєно звання «Місто-герой».І, мабуть, це звання — не тільки про історію міста. Воно про людей, які залишаються тут, допомагають одне одному, працюють, відбудовують свої домівки і продовжують жити попри щоденні небезпеки.
• — Як ви думаєте, чому саме Нікополь називають містом-героєм?
• Бо люди тут героїчні. Хто залишився — той тримається. Хто виїхав — той переживає за своє місто і хоче повернутися. Ми всі хочемо одного — щоб Нікополь вистояв і знову став мирним.

— А що ви найбільше хочете повернути в наше місто?

– Мир. Щоб люди повернулися додому. Щоб діти сміялися на вулицях. Щоб можна було просто жити і не боятися.

Ми запитали нікопольців про минуле.

Запитали про сьогодення.

Але найважливіше питання — про майбутнє.

Яким ви хочете побачити Нікополь після війни?

І відповіді дуже різні.

Хтось мріє про відбудовані будинки.

Хтось — про нові дитячі майданчики.

Хтось хоче знову гуляти біля Дніпра.

Хтось чекає повернення рідних.

А хтось просто хоче одного — тиші.

(Звук міста. Автомобілі, голоси людей. Можна залишити кілька секунд живого міського шуму.)

У кожного з нас свій Нікополь.

Той, який ми пам’ятаємо.

Той, у якому живемо сьогодні.

І той, про який мріємо.

Можливо, колись ми знову пройдемо знайомими вулицями і не будемо дивитися в небо з тривогою.

Можливо, знову почуємо дитячий сміх у дворах, відкриються магазини, повернуться люди, а місто наповниться звичним шумом мирного життя.

Бо Нікополь — це не тільки будинки та вулиці.

Нікополь — це люди.

І поки люди пам’ятають своє місто, люблять його і мріють про його майбутнє — воно живе.

Для проєкту «Твоя аудиторія — твоя сила» працювала команда Радіо Ностальжі 102,4 FM.

🎙 Радіо Ностальжі 102,4 FM — поруч.

«Цей проєкт впроваджується за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні».