«Коли дім стає руїною»

У Нікополі , яке знаходиться за 4 кілометри від окупованного Енергодару, сьогодні знову лунають вибухи.

Місто живе під обстрілами щодня, щогодини. З окупованого Енергодара ,там де знаходиться ЗАЕС, летять снаряди та БПЛа на Нікополь, які забирають у людей  — їхні домівки.

У пані Оксани дім був наповнений сміхом дітей і запахом кави вранці. Там висіли сімейні фото, росли квіти, що вона садила власними руками. Одного дня цього не стало. Вибух перетворив її оселю на чорну вирву з уламків і попелу.

Господарка вже зруйнованого будинку каже: «Усе, що ми будували роками, зникло за мить. Але ми вижили. І це головне», – каже вона, тримаючи в руках обгорілий ключ від дверей, яких більше немає.

А пан Микола, який пропрацював усе життя на заводі, втратив свою хату за одну ніч. Вибухова хвиля зруйнувала стіни, перекриття впало. Зараз він живе в родичів, але щодня приходить на згарище й каже: «Тут була моя молодість. Але я вірю — збудуємо знову».

У Нікополі сотні таких історій. Це не просто статистика — це життя людей, у яких вкрали спогади, затишок, відчуття безпеки.

І попри біль, ми тримаємось. Ми обіймаємо одне одного, допомагаємо сусідам. Бо дім — це не лише стіни. Це люди поруч, це місто, яке б’ється за життя щодня.

Бо Нікополь — це не тільки місто під обстрілами. Це місто людей, які щодня доводять: ми сильніші за руїни.

І поки ми разом — нас не зламати.

Пам’ятаймо: за кожною новиною про «обстріл Нікополя» стоїть чиясь зруйнована історія. І наша небайдужість може стати для когось новим фундаментом.