«Маленька Аня з Нікополя: дитинство між сиренами»

“Нікополь…прифронтовий Нікополь….  Замість шкільного дзвінка — вибухи. Замість підручників — тривожна валізка. Але ця історія — не про страх. Вона про силу маленького серця.”

Ця історія звучить голосом війни, який лунає в дитячих спогадах. Ми розповімо про українських дітей, які виростають під звуки сирен замість колискових. Але водночас — як діти залишаються тими, хто тримає майбутнє країни.

Наша сьогоднішня героїня   — 8-річна Аня, яка живе у прифронтовому Нікополі, що щодня потерпає від обстрілів з тимчасово окупованого Енергодару. Аня більше не грається на вулиці, бо кожен вихід — це ризик не повернутися. Вона малює в укритті і мріє стати лікаркою, хоча сама боїться ходити в поліклініку , через ризик обстріли. Її історія — символ того, як війна перетворює безпечне дитинство на виживання, навіть там, де немає «офіційної» лінії фронту.

  «Щоранку 8-річна Аня прокидається не від будильника, а від вибухів. У прифронтовому Нікополі діти давно не грають у пісочниці. Вони вчаться розпізнавати звуки “Градів” і рахують, скільки секунд є до укриття…»

Як каже маленька дівчинка:
«Я боюся ходити в магазин сама, хоча він знаходиться біля нашого будинку. А ще — дуже не люблю, коли гучно гримить. У мене навіть серце починає боліти… Але я малюю. Малюю лікарню. Бо хочу стати лікаркою і лікувати всіх, кого поранили.»

Нікополь щодня зазнає обстрілів з окупованого Енергодару. БпЛА, “Гради”, артилерія — війна тут триває без перерви. Але попри все, тут залишаються діти. Їхнє життя — це постійна тривога і пошук безпечного кута вдома.

Мама маленької Ані каже:
«Вона вже не така, як була. Вночі кричить уві сні. Ми жили на 5 поверсі — тепер в підвалі. Але ми не хочемо їхати. Це наш дім.»

Дитячий психолог коментує:
«Діти, які щодня живуть під обстрілами, мають хронічну тривожність, труднощі зі сном, концентрацією. Це впливає на розвиток, але головне — що їм рідко дають проговорити страх. Їхнє мовчання — дуже голосне.»

Маленька дівчинка Аня  не втрачає мрії. Її малюнки — це світ без війни. Але щоб мрія стала реальністю — дорослі повинні не тільки чути, а й діяти. Бо діти не мають жити в страху. Це не норма. Це — рана, яка не гоїться мовчки.

 Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.