“Допоможемо дитині подолати страхи” від 27 листопада 2024 року.

Доброго дня ! В ефірі радіо Ностальжі 102,4 ФМ  програма « Допоможемо дитині подолати страхи».

Коли один з батьків має безпосередній стосунок до війни — перебуває на фронті або повернувся і має власний, часто травматичний досвід, спілкування з дитиною потребує особливої уваги. Як підтримати дитину в цій ситуації, дати впевненість і показати дитині її цінність,  розповідає дитячий психолог Ковальська Вікторія Сергіївна.

Необхідно створити вдома острів впевненості: забезпечувати базові потреби — відпочинок, харчування, любов, опіку. Дотримуватися розпорядку дня і регулярно проводити час разом.

Слід обов’язково хвалити дитину, але тільки за те, що є хорошого насправді. Якщо хтось вважає, що нема за що хвалити дитину, це означає, що він або вона просто не помічає.

Важливо показати дитині, як ви її цінуєте, казати: «Я тебе люблю», «Я дуже пишаюсь, що ти в мене є», «Мені радісно бути з тобою», «Я рада, що провела з тобою вечір».

Коли дитина щось запитує, важливо говорити відповідно до віку. Не треба розповідати про криваві подробиці — це зайве.

Ще важливо не героїзувати воїнів надміру

Надмірну героїзацію воїнів треба не укріплювати, а приземляти. Розповідати про буденні речі, які робить батько. Бо потім може повернутися з фронту батько-герой і наприклад, прийти ввечері нетверезим. І світ перевертається. Питати: «Що б тобі хотілося разом з батьком зробити — у парк сходити ?» І розповісти про це чоловіку. Так ви підтримаєте чоловіка — він знатиме, що його чекають, він потрібен удома. І укріпите в дитини образ нормального, земного батька.

– Вікторія Сергіївна ,чи варто звертати увагу на поведінку дитини?

Коли діти не говорять — вони самі інтерпретують події, і ця інтерпретація може ранити їх. У них може змінюватися поведінка, навіть у кращий бік. Але будь-яка зміна поведінки нам про щось говорить. Дитина стає або пасивніша, або активніша. І може щось вчудити, наприклад, побитися — якщо дитина спокійна. Якщо гіперактивна, рухлива дитина раптом стає надто спокійною — це складно помітити, мовляв, добре, дитина заспокоїлась, а насправді вона занурюється в себе.

–А потрібно звертати увагу на малюнки?

Якщо ви бачите, що дитину тема війни пригнічує, вона малює щось таке в темних тонах, танки, кров, то про це справді треба говорити і питати, казати: «Я хочу тебе підтримати», не «Я боюсь, що тебе охопила війна, а «Я хочу, щоб тобі було краще». Але не змушувати, а запрошувати до розмови.

Хибна думка, що слід завантажити дитину так, щоб у неї не було часу на переживання. Це так не працює. Тут немає винятку — треба, як завжди, намагатися допомогти дитині, задовольнити її зацікавлення, а не силувати до того, чим вона не хоче займатися.

-Як підтримувати  контакт на відстані між дитиною та батьком ?

Коли хтось з батьків на фронті — має бути по можливості постійний контакт із дитиною — фотки, месенджери, дзвінки. Не контроль: «Чи ти поїв?», «Чи ти зробив уроки?», а саме контакт — «Люблю тебе», «Сумую», «Як твої справи?», «Чи все в тебе добре?» Не закриті запитання, які передбачають лише відповідь «так» або «ні», а відкриті.

Не давати марних обіцянок

Казати правду. «Так, я за тобою сумую. Приїду тоді-то» — і тут краще гірка правда, ніж солодка брехня. Не можна казати: «Добре-добре, я повернусь тоді, коли ти просиш», — якщо насправді такої можливості немає.

Якщо батько або мати повернулись з війни чи бувають там як волонтери — не розказуйте дітям ті речі, які вас самих травмують. Як загинули або були поранені побратими, як вас обстрілювали, не розповідайте про важкі бої. Не розказуйте ті історії, які особисто вам заподіяли травми, навіть класні. Темами розмови можуть бути побутові речі — їжа, душ, туалет, боротьба з мишами.

Якщо є якісь табу для вас, те, про що ви не хочете казати — варто це проговорити. Якщо не напряму з дитиною, то через маму або тата, бабусю. Просто скажіть: «Ми з тобою домовимося, що ми про це не говоримо». Дитина це нормально сприймає. Але якщо ви будете відповыдати з агресією: «Чого ти це питаєш, чи ти не бачиш, що батькові погано?» Ні, дитина не бачить, це треба говорити. У дитини теж можуть бути теми, на які вона не хоче говорити — ви їй подаєте приклад, що вона має право сказати про це, а не приховувати і соромитись.

Вікторі Сергіївна , як правильно розповідати  дитині про війну ?

Розповідаючи дитині про війну, нам треба показати суть добра і зла. Треба пояснювати так, щоб дитина була на стороні світлого, доброго. Уникайте будь-яких описів насилля — вбивства, каліцтва. Дитина має знати, як справлятися з ним, а не суть насилля. У дитини має бути приклад здорового ставлення до іншої людини. Щоб дитина була щаслива, треба насадити їй модель ненасильницької форми спілкування. Це не означає, що він або вона має терпіти приниження, тут часто плутають. Це не заважає віддати дитину на тхеквондо, боротьбу, бокс. Добре, якщо дитина може дати відсіч, але сама не вважати за нормальне ініціювати насилля. Показати дитині, що так, вона має право на агресію, злість, емоційні вибухи, але це може бути лише захисна реакція.

Дякуємо , що Ви слухали програму «Допоможемо дитині подолати страхи». «Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні за сприяння The German Marshall Fund of the United States».

До зустрічі у наступних ефірах.