Доброго дня ! З вами програма в ефірі радіо Ностальжі 102,4 ФМ «Психологічне здоров’я»,  програма аби полегшити та заспокоїти вас , ваше життя.  Сьогодні хочемо поговорити про дитячі травми від війни. У нашій   студії психологіня Анна Конопацька, вона допоможе нам розібратися про дитячі травми від війни. Та на що звертати увагу дорослим.

Анна , доброго дня ми дуже раді, що ви завітали до нас у студію!

• Доброго дня!

Анна , давайте сьогодні поговоримо про дитячі психологічні травми під час війни. Які види травм від війни існують у дітей?

• «По-перше, це травма втрати. Зараз багато страхів, пов’язані саме з війною, коли страшно втратити саме батьків чи опікунів. Для дитини взагалі насправді дуже важливо, щоб поруч був стабільний дорослий, який захищає. Звичайно, є травми того, що дитина бачила, чула, відчувала – чи бачила вона вибухи, чи чула вона їх, чи відчувала фізично на своєму тілі. По різному реагує психіка на таке.

–      Які ознаки того, що дитина потребує допомоги?–

• Якщо дитина починає ховатися, плакати, кричати, озвучувати, що вона боїться – це, насправді, один з легших варіантів, тому що дитина це проявляє, вона ніби просить про допомогу. Треба звернути увагу, якщо дитина закривається в собі, іде у віртуальний світ, відмовляється від їжі або, навпаки, з’їдає. Тобто треба дивитися на її харчову поведінку, на сон обов’язково, на емоційні реакції. Треба звернути увагу, якщо, можливо, дитина раніше була така життєрадісна, реагувала на все, а тепер її нічого не тішить, не радіє, або агресія на все, або постійні сльози, або навпаки жодних емоцій. Зараз частина дітей каже «Я нічого не відчуваю. Все нормально». Питаєш: «А що тебе тішить?». – «Нічого». – «А що тебе сердить» – «Нічого». Діти ніби табуюють всі свої емоції, тому що відчувати може бути дуже боляче».

–      Анна , Як розмовляти, комунікувати із травмованими війною дітьми?

• Якщо говорити про вікові особливості, то з маленькими працює тільки прийняття. І поруч має бути мама. Завжди треба розмовляти тією мовою, яку дитина розуміє. З маленькими – це тільки через гру, малюнки, іграшки. З більш дорослими ми пояснюємо те, що сталось, що може статися. З дитиною треба бути чесним, щирим і говорити на тій мові, яку її мозок здатний інформацію сприймати. Завжди треба давати підтримку і надію дорослого. Навіть у підлітковому віці, в 10-14 років, дитина залежить від батьків. Тобто мама чи тато, чи інші родичі мають сказати «Зараз вибухи, але ми знаємо, що робити… Так, зараз нам треба виїздити – така-то інструкція дій». Ці ніби-то обмеження і такі покрокові дії дуже стабілізують психіку дитини. Вона розуміє, що робити. Як переходити дорогу – ми дали їй колись інструкцію. Що робити, якщо сирени, чи вибухи, що робити, якщо щось, скажімо, летить – так само має бути інструкція, це обов’язково треба проговорити.

–      Анна , Як допомогти такій дитині?

• По-перше, звертатися до психолога. Тобто батькам необхідно звернути увагу на поведінку дитини, якщо ви підозрюєте, що дитина чимось відрізняється від тієї дитини, якою вона була місяць, рік тому, і ви розумієте, що щось не за віком іде, є емоційний відкат дитини. Наприклад, дитина 10 років може поводити себе як 5-річна дитина. Загалом вважається, що такі стреси, драми нашу психіку відкатують на 2 роки назад, тому треба дивитися, як дитина себе поводить. Можливо, вона стала в стані маленької дитини. Це теж говорить про те, що вона відчуває себе більш захищеною в такому маленькому форматі. Відповідно, треба дивитися за поведінкою дитини і звертатися до спеціалістів, виконувати рекомендації спеціалістів».

– Ну і на останок, Анна ,  дайте  особисту пораду батькам та рідним травмованих війною дітей

– Порада, рекомендація батькам – це прийняття своїх дітей і, безумовно, любов. Любов така, що я тебе люблю у будь-якому стані, будь-якому форматі, я тебе буду захищати і приймати у будь-якому форматі, і разом ми зможемо це подолати, цей шлях пройти. Війна закінчиться, і психіка наших дітей має розвиватися, має лікуватися, тому що ми всі дуже-дуже травмовані. Якщо для нас дорослих це складно, то для дітей це просто катастрофа може бути. Тому стабільні здорові дорослі – це запорука того, що діти будуть якомога менше травмуватися. Так само батькам важливо піклуватися про себе. Якщо ви відчуваєте, що мені страшно, мені складно, я не можу нічого дати своїй дитині, звертайтеся до дорослих психологів».

–Анна ми вам дуже дякуємо що ви до нас завітали, що ми поговорили на цю тему.

Це була Анна Конопацька , в нашому ефірі ми говорили про дитячі травми від війни. Та на що звертати увагу дорослим.

«Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні за сприяння The German Marshall Fund of the United States».

До зустрічі у наступних ефірах.