06 січня відзнають такі свята:

В Україні – Різдвяний святковий вечір (багата кутя) Останній день різдвяного посту в православних країнах.

В католицьких країнах – початок Карнавалу.

Австрія, Греція, Німеччина, Іспанія, Італія, Швеція, Фінляндія відзначають Хрещення.

Православні: Артем, Євгенія, Єлизар, Клавдія, Микола, Сергій.

Цікаві та видатні події, що увійшли в історію в цей день:

1692 Глава шотландського клану Макдональд Олександр приніс присягу англійському королю з шестиденним запізненням через снігові замети.

1838-у місті Моррістаун (шт. Нью-Джерсі) в майстернях чавуноливарного заводу Спидуелла, Семюел Морзе разом з Альфредом Вайлем уперше продемонстрував свій телеграфний апарат.

1845 році Тарас Шевченко завершив роботу над «Заповітом».

1846-у Києві створено Кирило-Мефодіївське братство.

1934 В Санкт-Петербурзі на заводі ім. Козицького випущені перші радянські телевізори «МК-1».

1944 США та Англія оголосили про план створення ними спільного реактивного літака.

1964 Франція і Англія прийшли до згоди про спільне будівництво тунелю під Ла-Маншем.

1992 — самопроголошена Нагірно-Карабахська Республіка оголошує незалежність.

В цей день народилися:

1412 Жанна д’арк, національна героїня Франції.

1822 Генріх Шліман, німецький археолог, який знайшов Трою.

1872 Олександр Миколайович Скрябін, композитор.

1893 Михайло Георгійович Геловані, актор театру і кіно, режисер, народний артист СРСР.

1898 Володимир Сосюра, український поет.

1938 Адріано Челентано, італійський співак, композитор, кіноактор.

1953 Малкольм Янг, гітарист австралійської групи AC/DC.

1954 Ентоні Мінгелла, англійський кінорежисер.

1961 — Олексій Маклаков, радянський кіноактор .

А також сьогодні народився радянський і український футбольний тренер – Валерій Лобановський.

Валерій Васильович Лобановський народився в Києві 6 січня 1939 року. У дитинстві, як і багато хлопчаків, мріяв стати шофером і дуже любив іграшкові машинки. Сім’я вважала, що після школи хлопчик вибере технічну професію і стане інженером.

З ранніх років у Валери проявляються головні риси характеру та життєві принципи: стійкість духу, сталість поглядів, наполегливість. У 13 років він почав грати у футбол в спортивному дитячій школі. Футбол став для нього найважливішим справою, але він вирішив, що зможе поєднати його з навчанням в інституті і поступив в Київський політех.

Свою футбольну кар’єру Лобановський розпочав у київському «Динамо» в 1958 році. У Києві він провів шість років, потім грав у одеському «Чорноморці» (1965-1966) і донецькому «Шахтарі» (1967-1968). Всього в чемпіонатах СРСР він провів 258 матчів, забив 71 м’яч. Став срібним призером 1960 року, чемпіоном СРСР 1961 року, володарем Кубка СРСР 1964 року. За збірну СРСР він провів два матчі, за олімпійську збірну СРСР – сім матчів.

Кар’єру тренера Валерій Лобановський почав в «Дніпрі» в 1969 році і вивів команду у вищу лігу, а з 1974 року став тренувати київське «Динамо», з яким виграв вісім чемпіонатів СРСР, шість Кубків СРСР, два Кубки Кубків, європейський Суперкубок, п’ять чемпіонатів України і три Кубка України.

Саме завдяки йому радянський футбол вперше отримав світове визнання. У 1975-1976, 1982-1983, 1986-1990 роках Лобановський тренував збірну СРСР.

У 1975 році він був визнаний кращим тренером світу. Під його керівництвом команда Радянського Союзу провела 77 матчів, здобула 42 перемоги і зазнала всього 16 поразок, 19 зустрічей були зведені внічию. Зі збірною СРСР Лобановський завоював друге місце на Чемпіонаті Європи-1988 і 3-е місце на Олімпіаді-1976.

Валерій Лобановський тренував збірні Об’єднаних Арабських Еміратів (1990-1993) і Кувейту (1994-1996), завдяки йому команди показали успішні результати. З березня 2000 року Лобановський перебував на посаді головного тренера збірної України.

7 травня 2002 року він отримав важку форму інсульту. Тиждень лікарі боролися за його життя, але врятувати великого тренера не вдалося… 13 травня 2002 року Валерій Васильович Лобановський пішов з життя. 15 травня 2002 року фінал Ліги чемпіонів розпочався з хвилини мовчання в пам’ять про великого гравця і тренера.

6 січня — «навечір’я» Різдва Христового. Напередодні свята в просторіччі називається Святвечором, або Сочевником. Ця назва походить від особливого страви з пшениці, горіхів і меду — куті. Традиція їсти цю страву напередодні Різдва народилася в пам’ять про Данила і трьох отроках, які, згідно з Євангелієм, «живилися від насіння земних, щоб не осквернитися від язичницької трапези». Втім, до вечері приступали лише вночі — зі сходом першої зірки; до цього моменту треба було постити. Пізно ввечері за столом збиралася вся сім’я — починалася «вечеря». Зазвичай гуляння проходило в батьківському домі. Для Святвечора готували святковий одяг. Вважалося, що не можна зустрічати Різдво в чорному. Прикрашали і дерева в садах — обв’язували стовбури соломою. Говорили, що завдяки цьому вони будуть краще рости. У переддень Різдва на Русі дотримувалися звичай колядування. Хлопці та дівчата ходили по домівках, співаючи пісні-коляди і випрошуючи у господарів частування і гроші. Дівчата також ворожили: звідки загавкає собака, звідти і наречений сватів зашлет. Ще одна прикмета діяла для всіх. Вважалося, що якщо у цей день попаритися в жаркій лазні — здоров’я стократ додасться.На цей день в народі існувало безліч прикмет. Наприклад, не можна було йти з дому — інакше скотина по весні буде блукати по лісах. Говорили також: на святий вечір ткати — нещастя догоджати. За багатьма ознаками судили про майбутній урожай. Ясний день обіцяв, що вродять і овочі в городі, і пшениця в полі. Зірки в небі віщували великий урожай чорниці, іній і глибоко промерзла земля — врожай хліба, чорні стежки на снігу — урожай гречки. Говорили, що якщо Чумацький Шлях сповнений зірок — погода буде ясною.